Не тільки дитина переживає кризу, але й батьки, тобтовся родина. Батьків у цей період хвилює той факт, що дитина належить не тільки їм, а й широкій соціальній системі – школі, яка теж впливає на малюка. На цьому етапі може зростати напруження в родині: у дитини – через включення її в новий колектив і зміну вимог; у батьків – тому, що „продукт їхньої виховної діяльності” виявляється об”єктом загального огляду.     

               Завдання батьків – підтримати дитину й допомогти їй адаптуватися до нових соціальних умов, у яких з'являються труднощі:     

- пов'язані з новим режимом дня (особливо це стосується дітей, які не відвідували дитячий садок);      

- пов'язані з адаптацією дитини до класного колективу;      

- пов'язані зі стосунками дитини з учителем, на які може накладатися стиль сімейного виховання в сфері дитячо – батьківських взаємин;     

- труднощі прийняття дитиною нових вимог з боку батьків.    

      Початок навчання дитини в школі вимагає від батьків гнучкості й необхідності переглядурозподілу обов'язків у родині:   

                 1. Хто, якщо буде потреба, відводитиме забиратиме дитину зі школи. 

                 2.Хто допомагатиме дитині виконувати домашні завдання, і в чому повинна полягати 

                     допомога дорослих.    

                 3. Хто займатиметься розвитком дитини в позаурочний час (гуртки, музична та спортивна

                      школа).   

                 4. Чи буде дитина відвідувати групу продовженого дня й чи буде з нею хтось вдома,

                    якщо це не передбачається.   

                 5. Які вимоги будуть висувати до дитини як до учня й члена родини (рівень оцінювання

                      шкільної успішності, домашні обов”язки). 

                 6. Хто ходитиме на батьківські збори і братиме участь у шкільному житті дитини.   

          Від того, як вдається батькам домовитися у цих і багатьох інших питаннях, залежить успішність переживання родиною цього етапу життєвого циклу.   

                  Величезну роль у розвитку навчальної й пізнавальної мотивації відіграє здатність учителя підтримати ті приподні потреби, які має першокласник за рахунок включення гри в навчальний процес, опори на уяву дитини, її здатність фантазувати. Діти відгукуються на те, що їм доступно, що приносить задоволення й радість. Це й створює позитивну мотивацію навчання, полегшуючи дитині перехідний період. Дитина повинна розуміти, що учитися – це одержувати знання, розвивати здібності, набувати практичних навичок, займатися осмисленою роботою. Учитися потрібно не заради оцінок, а для одержання нових знань. Тільки в цьому випадку малюк докладає зусиль, активно набуває корисних навичок й розвиває свій інтелект.